Українські вечорниці в Арт-МОСТ


Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!.
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
1944 . В. Сосюра

Народ український завжди був відкритий, щирий, вільний. З величезною гордістю кожен з нас носить в душі любов до рідної землі.

Особливо в теперішній час,коли панує на нашій території непорозуміння та розбрат,хочеться бути гідними громадянами і вірними дітьми нашої Неньки.

Наша історія зазнала багато терору ,але і тяжкі роки , і періоди розквіту ми пам’ятаємо і не дамо забути іншим.

Саме тому 15 березня 2014 року лідери Молодіжної громадської організації «Арт-мост» вирішили заглибитись в традиції , та відтворити часи молодості наших предків , а саме українські вечорниці.

Вечір відбувся в одній з аудиторій аудиторі ДМТ, де наразі розташовується штаб – квартира організації.

Як будь-яких гостей зустрічають добродушно з неосяжною гостинністю щирі українці , так і нас зустріли на святі з хлібом-сіллю , за що окрема подяка Софійці Нагладзе.




Наша незмінна ведуча Альонка Борисова провела вечорницю на високому рівні , ще раз довівши , що вона талановитий організатор.
 



Екскурс в минуле


Раніше одним з найулюбленіших зібрань молоді були вечорниці. То був час, коли сонце повертало на зиму і природа поступово засинала, коли зібрані були хліб і городина, коли наставали довгі вечори. Бувало, що дівчата починали «засиджувати» вечорниці уже з початку вересня.

Для проведення вечорниць дівочий гурт підшуковував простору, зручну хату. Десь годині о дев'ятій-десятій вечора приходили парубки з очеретяними сопілками, іншими саморобними інструментами (якщо в гурті були музики) та ласощами (горіхами, насінням, пряниками, цукерками).

На Слобожанщині хлопці стукали у вікно і просили дозволу увійти до хати. Перш ніж відчинити двері, дівчата дивилися, чи то ті хлопці, яких вони очікували. Чужим відмовляли. Не одержавши запрошення увійти в хату, хлопці йшли собі. їм можна було заходити тільки у супроводі тутешніх хлопців, заздалегідь про це домовившись.

Увійшовши до хати, парубки проказували «добрий вечір» чи «Боже поможи», вітаючись при цьому за руку з кожною дівчиною. А тоді розміщувалися, де хто хотів (на ослінчиках, коло дівчат, долі на соломі).

Подекуди і самі парубки бралися за роботу: плели шлеї або рукавиці (дерев'яними саморобними ключечками); лагодили упряж; витесували «шпички» для галушок, заготовляли скалки. Та найчастіше хлопці нічого не робили, тільки залицялися до дівчат, розважали їх: пригощали ласощами, розповідали дотепно про сільські новини, жартували, грали на сопілках (скрипці, мандоліні, балалайці, гармонії, якщо умів хтось із них), загадували загадки, читали вголос книжки, розповідали легенди, казки, різні страхи про відьом і упирів, а то й просто різні небилиці та побрехеньки типу «було це тоді, як мого батька на світі не було, а ми з дідом удвох на печі жили... на комині хліб сіяли...»

А то сідали хлопці грати в карти: «у дурня», «козиря», «свиню», «відьму», «мельника», «хвильку», «короля», «городка» — знали більше 20 ігор. І ніколи не грали на гроші. Коли здіймався галас, паніматка вгамовувала хлопців, щоб не заважали дівчатам працювати. Дівчата демонстрували перед парубками своє вміння прясти чи вишивати та працьовитість.

Звісно, парубкам після важкої домашньої праці— цілоденного молотіння хліба, рубання дров або ремісникування (гончарі, теслі, чинбарі, ковалі, стельмахи, ткачі та ін.) уже було не до роботи. Хотілося відпочити, повеселитися, погомоніти з любою дівчиною.

Була на вечорницях і гуртова робота. Особливо тоді, коли засватають когось із дівчат, а в неї не вистачає рушників на весілля. Отоді подруги «пособляють» нареченій, вишивають для неї рушники. Часом спільно хлопці і дівчата лущили кукурудзу, теребили квасолю або вимикали мички коноплі чи льону.

Декілька дівчат по черзі, поки інші працювали, готували скромну вечерю: галушки, вареники, млинці чи пиріжки, узвар. Не скрізь на буденних вечорницях влаштовували спільну вечерю. В роки, коли з харчами було сутужно, молодь вечеряла вдома. Після вечері дівчата працювали недовго. Днища, гребені, прядки ховали під лави і починалися ігри, співи, танці. Опівночі розходилися по домівках. Кожну дівчину проводив хлопець і ніс прядку. Частина молоді залишалася ночувати в досвітчаній хаті, переважно ті, що мали пару. Вносили соломи, розстеляли на долівці, накривали ряднами і вкладалися покотом відпочивати.

 


Нашою «вечорничою чи досвітчаною матір’ю» була єдина та неповторна Юлія Михайлівна Бекмурзіна – президент організації «Арт-мост».

 


Як і водиться на справжніх гуляннях дівчата та хлопці приносили з собою українську національну їжу. З достатком і різноманіттям були уставлені столи: тут і варенички зі сметаною, і картопелька, і пампушки, і пиріжечки.

А зважаючи на те, що недавно пройшла Масляна , то і це свято внесло свою лепту в організацію дійства, урізноманітнивши не лише стіл, а й програму проведення гуляння.

Всі неодмінно були вдягнені в справжні українські наряди. А наші дівчата настільки гарні в своїх віночках, білосніжних вишиванках, з живим рум’янцем на щічках та блиском очей ,що надихали парубків говорити компліменти просто щохвилинно.

 


Атмосфера свята не покидала молодь ні на мить , вона знову і знову надихала заспівати щиру українську пісню . А запальні танці й веселі конкурси не могли залишити байдужими нікого з присутніх.
 


 



Відобразили події на фото наші незмінні на улюблені Георгій Бекмурзін та Юрій Халіпенко,саме завдяки їм з захватом будемо переглядати моменти неймовірно насиченого дня.

Подія ,що відбулась звичайного березневого дня назавжди залишиться в пам’яті кожного з учасників дійства, бо це було справді неповторно і незабутньо , кожен віднайшов краплинку себе в давніх традиціях і віддав частинку своєї душі своїм друзям , побратимам , товаришам …. і тепер ми ще дружніші, ще організованіше ,ще кращі.

 



art-most art-most Author

Галерея .

Поиск по сайту

Наш канал Youtube